Наступного сезону охтирці стали сріб­ними призерами чемпіонату Сумщини, фіналістами кубка області і зайняли друге місце в першості рес­публіканської ради «Авангард». В 1982 році команда завойовує кубок області і повторює це досяг­нення ще двічі – в 1983 і 1984 роках.

У 1982 році футболісти «Нафтовика» приймають старт в самому масовому футбольному тур­нірі – пер­шості України серед команд колективів фізкультури. Дебют виявився непоганим – шосте міс­це серед 9-ти учасників четвертої зони. В 1983 році – третє місце, а наступного сезону вже друге.

Зірковим став для «Нафтовика» 1985 рік. Перемігши в своїй зоні, охтирці вийшли в фінал, де ра­зом зі спартаківцями Самбіра, полтавською «Ворсклою», долинськими одноклубниками, ровень­ківсь­ким «Сокілом» та «Енергією» з Нової Каховки вели боротьбу за єдину путівку в другу лігу союзної першості. Футболісти з Охтирки отримали чотири перемоги і достроково, за тур до закінчення зма­гань, стали чемпіонами України.

Успішно виступала команда і в другій лізі першості бувшого Союзу. В рік дебюту «Нафтовик» був дев’ятнадцятим серед 28 команд, але вже наступного сезону рішучий крок вперед – шосте місце. По­тім, після двох років спаду, повторив своє досягнення і виступив в фіналі Кубка України, де по су­мі двох ігор поступився житомирському «Поліссю». І, накінець, в сезоні 1991 року зайняв перше міс­це у своїй зоні і завоював звання чемпіонів України.

Ось як грали охтирчани в другій ліз чемпіонатів СРСР:

Найбільша перемога «Нафтовика» у другій лізі – 5:0 над луцьким «Торпедо» в Охтирці 7.09. 1987 ро­ку і в Сєверодонецьку над місцевим «Хіміком» 23.05.1993 року. До речі, в останній грі Володимир Ти­мченко вперше в історшї команди за час виступів серед команд майстрів зробив хет-трик (забив три м’ячі в одному матчі). Найбільша поразка – 0:4 від павлоградського «Шахтаря» в Охтирці 15.06.1996 року.

Найбільше ігор за команду у другій лізі провів Анатолій Єрмак – 265. Рубікон в 200 матчів також перейшли В.Попович – 263, В.Єрмак – 245, С.Фомін – 240, Б.Шуршин – 222. Кращі бомбардири: Б.Шуршин – 46 забитих м’ячів, В.Колесник – 31, Ю.Лень – 27, C.Фомін – 23, В.Тимченко – 21.

За результатами останнього чемпіонату в другій лізі «Нафтовику» передбачалось побачення з буфер­ною, а відбулося... з вищою, але вже національного чемпіонату України. Дебют був не з найкра­щих – в своїй групі команда опинилась в нижній трійці команд, яка залишала елітну лігу. Не остан­ню роль в цьому зіграла і структура весняного скороченого чемпіонату.

На протязі восьми років «Нафтовик» хотів довести своє право на повернення в групу найсильніших команд України, але кожного разу йому чогось не вистачало. А в дев ’ ятому чемпіонаті охтирські футболісти, невдало провівши сезон, вимушені були розпрощатися з першою лігою. Та тільки на рік. Там вони за декілька турів до завершення сезону упевнено зайняли перше місце у своїй групі. Приводимо результати виступів команди в чемпіонатах України:

Найбільшу перемогу в чемпіонатах України «Нафтовик» здобув 15.09.1992 року в Охтирці над шепетівським «Темпом» – 7:0. Найбільші поразки: 0:5 – від сєверодонецького «Хіміка» 25.06.1995 року в Сєверодонецьку та 2:7 – від фарм-клубу київських армійців 27.08.1997 року в Києві. 11.10.1994 року у грі «Бажановець» – «Нафтовик» нападаю­чий охтирців Олексій Грачов вперше за історію команди зробив «покер» – забив у ворота суперників чотири м’ячі в одному матчі.

Досить вдало виступали футболісти «Нафтовика» і в Кубку України, пробившись у 1992 та 2005 роках до 1/4 фіналу. Всього ж охтирці в цих змаганнях провели 37 матчів (+19 =7 –11, м’ячі 56–45). Кращий бомбардир в цих іграх – О.Грачов, який 6 разів посилав м’яч в ворота суперників. На рахунку Б.Єсипа та В.Харченка – по 5 забитих м’ячів, І.Продана – 4. Всього ж забиті м’ячі на рахунку 25-х гравців «Нафтовика». Найбільше матчів у розиграші Кубку України провівели: С.Сухарєв – 20, О.Грачов та В.Єрмак – по 19, О.Захаров – 18.

Біля керма команди стояли: В.О.Душков (1980–1984, 1990–1992), А.О.Конопльов (1985), Є.З.Камінський (1986), А.А.Біба (1986–1989, 1994–1995), Г.Є.Макаров (1992–1993), О.П.Довбій (1996–1997), В.О.Пожечевський (1999–2000), В.І.Єрмак (1997–2002), С.В.Шевченко (з 2002 року)